SLAVA UKRAINI

Slavauk » Autorenblog » Знову до німецької школи

Знову до німецької школи

27.Вересень.2022

Цього тижня українські діти-біженці від війни разом з іншими дітьми […]

Цього тижня українські діти-біженці від війни разом з іншими дітьми у Баварії пішли до школи, з ними пішла і я, у ролі вчителя. Українських дітей у Німеччині я навчаю англійської та німецької мов вже понад півроку. Це майже стільки ж часу, скільки триває повномасштабна війна Росії проти України.

До Мюнхена у землі Баварія я приїхала зі своєю дитиною і родичами на початку березня 2022, на запрошення друзів, які хотіли надати нам тимчасовий прихисток на час військових дій. Спершу працювала перекладачем-волонтером у центральному розподільчому таборі для біженців, одночасно допомагаючи медіа-групі FUNKE запустити веб-сайт Slava Ukrayini, а пізніше і перекладати статті для цього ресурсу. Потім на запрошення директора місцевої гімназії долучилася до роботи як вчитель англійської та німецької мов для українських дітей на неповний робочий день.

Минулого року українські діти мали більшу свободу вибору щодо навчання. Перші три місяці дітям було необов’язково ходити до школи, вони могли займатися у своїх школах в Україні онлайн. Втім вже у перші дні до шкіл у передмісті Пуллаха, де я живу, батьки привели чимало дітей. Ключові аргументи були такі: щоб діти якнайшвидше пристосувалися до німецької мови і щоб могли спілкуватися з однолітками офлайн. Лише декілька учнів, яких я знаю, прийшли до школи після трьох місяців перебування у Німеччині, коли відвідування німецької школи стало обов’язковим.

Минулого навчального року українські діти переважно навчалися у так званих “вількоменс-классен”, або “вітальних класах”, якщо такі були у безпосередній близькості до того місця, де мешкає дитина. Фокус у вількоменс-класах класах робили на вивчення німецької та англійської мов, у разі потреби і за наявного викладацького ресурсу. Вількоменс-класи, на мою думку, забезпечували більшу гнучкість. Наприклад, у нашій школі дитина, яка доволі добре говорила німецькою мовою, не відвідувала заняття з німецької для українців, а натомість вивчала у цей час ті самі предмети, що й однокласники з Німеччини. Так само було і з дітьми, які відносно добре володіють англійською мовою. При цьому оцінки діти не отримували.

Одне з ключових питань, яке мене найбільше турбувало тоді і турбує ще більше зараз, це рівень навантаження і стресу, який отримує зараз більшість дітей. Чимало хто з них одночасно займається і офлайн у німецькій школі, і онлайн в українській. Батькам таких дітей я можу повторити пораду, яку я почула днями від одного з керівників школи: будь-ласка, якщо навантаження для дитини – надмірне, говоріть про це з викладачами або керівництвом, не замовчуйте проблему. Впевнена, що школи будуть намагатися знайти рішення.

Цього навчального року діти йдуть вже у “брюкен-класи”, тобто класи-мости. Ідея полягає у тому, щоб під час навчання у такому класі діти максимально підготувалися до можливого подальшого навчання у школі. Основна увага приділяється трьом предметам, які вважаються базовими для німецької школи, – це німецька та англійська мови і математика. Мені цікаво було почути від директора, чому англійській приділяється так багато уваги. Відповідь була такою: тому що всі діти в Німеччині мають вільно володіти англійською, незалежно від того, у школі якого типу вони навчаються (наприклад, хауптшуле, реальшуле, чи гімназії). Цього року українські учні будуть отримувати оцінки. Від українських школярів очікують, що вони мають продемонструвати максимально можливий прогрес у вивченні предметів німецької школи. Саме від цього буде у подальшому залежати, до якої школи і до якого класу розподілять учня або ученицю за підсумками учбового року. Якщо, звісно, до того часу або відразу після цього школярі не повернуться в Україну.

У кінці липня, коли діти у Баварії йшли на канікули, багато хто з них казав мені: не чекайте на мене у вересні, до того часу війна в Україні вже закінчиться і ми повернуться додому. Більшість цих дітей цього року знову прийшли до німецької школи. Відтак, я щиро бажаю усім українським дітям-біженцям від війни і їхнім родинам до наступного навчально року мати справжній, а не вимушений вибір: повертатися навчатися до України до своїх шкіл або продовжувати навчання у звичайному німецькому класі, якщо дитина хоче отримувати освіту саме в Німеччині.

Емілія Дєнєжна – українська журналістка, колумністка і громадська активістка. Після початку повномасштабної війни Росії проти України Емілія тимчасово переїхала до Мюнхена, де, зокрема, працює у команді перекладачів сайту Slava Ukrayini медіа-групи FUNKE. Емілія має досвід роботи з біженцями від війни і ділиться ним у своїх блогах.

Поділіться цією історією

Більше статей